10.2. Підходи до мотивації з погляду змісту протреб.

Як зазначалось вище, мотивація до певної діяльності виникає у людини тоді, коли ця діяльність прямо чи опосередковано дозволить їй задовольнити певні потреби. Звідси беруть початок численні дослідження у сфері мотивації, що стосуються виявлення потреб, їх класифікації, умов виникнення та сили чи гостроти їх прояву. Вивченням проблеми класифікації потреб в основному займались психологи, серед яких найвідомішими є дослідження А. Маслоу, який вперше (у 1940-х роках) дав чітку класифікацію потреб людини, сформувавши їх у систему, що має певну ієрархію [64]. Він виділив пять рівнів потреб:

- фізіологічні потреби (відчуття голоду, спраги, статевого потягу тощо);

- потреби безпеки (прагнення стабільності, бажання почуватися захищеним від страху, хвороб, невдач). Люди, що відчувають потреби цього роду, намагаються уникати гострих ситуацій, люблять порядок і чіткі правила. Вони оцінюють свою працю в першу чергу з точки зору забезпечення їм стабільного існування в майбутньому. Для людини, що знаходиться під впливом цих потреб, важливі гарантії роботи, пенсійне забезпечення, справи, що не пов’язані з ризиком і змінами;

- потреби приналежності (соціальні потреби). Людина прагне бути причетною до певної спільноти, приймати участь у спільних діях, дружити із близькими по духу, кохати і бути коханою тощо;

- потреби визнання і самоствердження. Ці потреби проявляються у бажанні людей бути авторитетними, сильними, здібними, впевненими у собі, що приносить визнання і повагу оточуючих; 

- потреби самоактуалізації. Це прагнення людини до найбільш повного використання своїх знань, здіб­ностей, вмінь і навичок. А. Маслоу включав у цю групу потреб і потреби у пізнанні, в тому числі пізнанні прекрасного (естетичні потреби). Ці потреби більшою мірою, ніж інші, мають індивідуальний відтінок і у пересічних особистостей, як правило, проявляються менше. 

А. Маслоу зауважував, що люди постійно відчувають якісь потреби, але окремі групи потреб розташовані за певною ієрархією стосовно одна одної і потреби більш високого рівня починають активно проявлятися після того, як задоволені потреби нижчого рівня. Якщо ж потреба задоволена, то вона перестає мотивувати людину і на її місце приходить інша незадоволена потреба.

Концепція А. Маслоу досить істотно вплинула на розвиток теорії і прак­тики управління. Однак вона має слабкі місця – потреби по різному проявляються в залежності від багатьох ситуаційних факторів, в тому числі і від індивідуальних рис людини, і не обов’язково спостерігається жорстка послідовність щодо ієрархії потреб, як це представлено в "піраміді" А. Маслоу (рис. 10.2).

Потреби можуть мати різну гостроту прояву [32, c.44], яка залежить від суб’єктивного сприйняття і суб’єктивної оцінки повноти її задоволення і стосується, як правило, потреб вищого рівня (потреб професійного росту, поваги, задоволенні роботою тощо). У більшості випадків саме це може виявитися вирішальним у мотиваційному процесі. Так, потреба особистості на власну точку зору може бути сильнішою, ніж потреба у безпеці, тому Д. Бруно згорів у вогні інквізиції, а дисиденти відстоювали незалежність думок у в’язницях. Чим вищим є становище людини в організації, тим гострішою є потреба у визнанні. Для молодих працівників потреби самоактуалізації, успіху, визнання є домінуючими і можуть бути набагато гострішими, ніж проблеми безпеки, внаслідок чого такі працівники здатні до ризикованіших дій. В той же час у багатьох людей велике бажання бути захищеними, перебувати під опікою, тому навіть у скрутному матеріальному становищі вони не зважуються розпочати власну справу, піти шляхом вільного підприємництва.

Теорія А. Маслоу, яку критикували за вказані недоліки, пізніше (у 70-х роках) була модифікована  К. Альдерфером. Він виділив три групи потреб:

- потреби існування;

- потреби зв’язків, що спрямовані на підтримання контактів, визнання, самоствердження, підтримки, групової безпеки;

- потреби особистісного зростання, які виражаються в прагненні людини до визнання і самоствердження.

Як і Маслоу, Альдерфер розглядає потреби в рамках ієрархії, але, на відміну від нього, вважає можливим перехід від одного їх рівня до іншого в різних напрямках, який здійснюється за принципом “фрустрація-регресія”. Процес просування вверх за рівнями потреб Альдерфер називає процесом задоволення потреб, а вниз – процесом фрустрації, тобто поразки у прагненні задовольнити потребу. Отже, при неможливості задовольнити потреби вищого рівня працівник знову повертається до нижчого і активізує свою діяльність тут.

Наявність двох напрямків руху в задоволенні потреб створює додаткові можливості для мотивації людей в організації. Так, людина, якій не вдається досягти особистісного зростання, захоче спрямувати всі свої зусилля на збільшення доходів, для чого організація може запропонувати їй змінити вид діяльності. Людина може також переключитися на потреби зв’язків, чим повинна скористатися організація, доручивши такому працівникові виконувати громадську роботу. Отже, ця теорія відкриває для менеджерів перспективи пошуку ефективних форм мотивації, які співвідносяться із нижчими рівнями потреб, якщо організація не має змоги задовольнити потреби більш високого рівня.

Ще одна популярна теорія мотивації – двофакторна – була запропонована Ф. Герцбергом. Він спільно з колегами про­вів дослідження, у ході якого сотні працівників різних фірм відповідали на запитання про те, коли вони відчувають найбільше бажання працювати, і навпаки, коли вони невдоволені і працювати їм зовсім не хочеться. Ф. Герцберг з’ясував, що мотивація до праці формується під впливом двох різних груп факторів. Фактори, які викли­кають зростання невдоволеності, при їх усуненні не обов’язково сприяли збільшенню задоволеності. І навпаки, якщо певний фак­тор сприяв задоволеності, що при послабленні впливу цьо­го фактора не обов’язково зросте невдоволеність. Процес "невдоволеність – відсутність невдоволеності" визначається впливом факторів, в основному пов’язаних з оточенням, в якому викону­ється робота. Це так звані гігієнічні фактори, які характеризують наявність чи відсутність таких елементів, як зарплата, безпека та умови на робочому місці (шум, освітлення, комфорт тощо), статус, правила, розпорядок і режим роботи, якість контролю з боку керівництва, відносини з колегами та підлеглими. Їх відсутність (наприклад, відсутність чітких правил виконання роботи) або спрямованість зі знаком “мінус” ( наприклад, надмірний контроль за поведінкою працівника) викликає у співробіт­ників почуття невдоволеності. В той же час наявність факторів цієї групи не обов’язково викликає стан задоволеності. Наприклад, підвищений рівень шуму на робочому місці викликає у робітника почуття невдоволеності, але усунення шуму аж ніяк не буде мотивувати його працювати краще. Тобто ці фактори не відіграють мотивуючої ролі, вони як би пов’язані з усуненням незручностей, які можуть супроводжувати працю, завдяки чому створюються нормальні умови праці. Одним із найпарадок­сальних висновків Ф. Герцберга у цьому плані був висновок про те, що заробітна плата не є мотивуючим фактором. Але сьогодні ми можемо говорити, що вона ним стає, якщо працівник відчуває прямий зв'язок між рівнем заробітної плати і результатами своєї праці.

Процес " задоволеність - відсутність задоволеності" в основному знаходиться під впливом факторів, пов’язаних із змістом праці, тобто внутрішніх щодо роботи факторів. Ці фактори називають мотивуючими факторами або мотиваторами. Мотивуючі фактори розглядаються як самостійна група потреб, яку можна назвати групою потреб у зростанні. Це такі потреби чи фактори як досягнення, визнання, відпові­дальність, просування по службі, робота сама по собі, можливість особистісного зростання. Ф. Герцберг вважав, що у випадку відсутності мотиваторів людина ставиться до своєї праці нейтрально. При появі мотиваторів у неї виникає бажання працювати, праця приносить задоволення, що позитивно впливає на результати роботи.

На основі розробленої ним концепції двох факторів Ф. Герцберг зробив висновок про те, що при наявності у працівників почуття невдоволеності менеджер повинен звертати увагу перш за все на ті фактори, котрі її виклика­ють, і робити все для того, щоб усунути цю невдоволе­ність. Після цього намага­тись мотивувати працівників за допомогою факторів здоров’я – практично даремна справа. Тому далі менеджер повинен сконцентрувати увагу на введення в дію мотивуючих факторів і намагатись досягати високих результатів праці через механізм досягнення працівниками стану задово­леності.

На думку ще одного прихильника змістовного підходу, Д. МакКлеланда, який сформулював теорію набутих потреб, певні типи людських потреб формуються протягом життя індивіда під впливом обставин, навчання та досвіду. До цих потреб він відніс:

Потреби досягнення успіху, які проявляються як прагнення людини виконати складні задачі, досягти високих стандартів якості роботи, перевершити інших. Ці цілі більшість людей прагнуть ставити самостійно, причому таким чином, щоб вони були реально досяжними – їм важливо постійно отримувати результат. Вважається, що наявність у людей таких потреб впливає на їх активність і результативність. Тому корисно оцінювати рівень потреб досягнення успіху у членів організації при їх просуванні по службі або при їх входженні в організацію. Для підвищення мотивації людей з розвиненою потребою успіху слід регулярно використовувати зворотний зв'язок і схвально відгукуватись про їх досягнення. Але високий рівень прагнення до успіху може призвести до того, що індивід ставитиме перед собою лише нескладні задачі і уникатиме ризикованих рішень. Особливо негативно це проявиться, якщо індивід із високою самооцінкою працюватиме у вищому ешелоні управління, де потрібно ставити високі цілі і приймати ризиковані рішення. Такі люди створюватимуть багато проблем і для себе, і для оточуючих. В той же час при індивідуальнії підприємницькій діяльності добре розвинена потреба досягнення дозволяє людині бути успішною.

Потреба у співучасті  реалізується через пошук і встановлення гарних стосунків з оточуючими, отримання від них підтримки, уникання конфліктів. Люди з розвиненими потребами співучасті є гарними “інтеграторами”, успішно координують діяльність різних підрозділів фірми, вміють встановлювати нормальні робочі стосунки у колективі, залагоджують конфлікти із клієнтами.

Потреба у владі проявляється у тому, що людина прагне контролювати ресурси і процеси, які відбуваються навкруг неї. Вона намагається впливати на поведінку інших людей, охоче бере на себе відповідальність за їх дії. Ті, кому притаманна ця потреба, мають більше шансів зробити кар’єру, поступово просуваючись по службі.

Саме останню форму потреб МакКлелланд вважав основною для менеджера. Він відзначав: “Тих людей, у яких найвищою є потреба влади і відсутня схильність до авантюризму і тиранії, потрібно заздалегідь готувати до зайняття вищих керівних посад. Особистий вплив може бути основою лідерства тільки в дуже невеликих групах. Якщо ж людина хоче стати лідером великого колективу, вона повинна використовувати тонші і соціалізованіші форми для прояву свого впливу... Позитивний  або соціалізований образ влади лідера повинен проявлятися в його зацікавленості у цілях всього колективу, визначенні таких цілей, які подвигнуть людей на їх виконання, у прийнятті на себе ініціативи для забезпечення членів керованого колективу способами і засобами досягнення цілей, в формуванні у членів колективу впевненості у власних силах і компетентності, що дозволить їм ефективно працювати” [102]. Тому надзвичайно важливо, щоб робота керівника, з одного боку, давала можливість йому задовольняти цю потребу, а з іншого боку – розвивати її.

Отже, теорії змісту мотивації вивчали потреби людини і виділяли серед них ті, що мотивують людину до певного типу поведінки. Всі вони ставили перед собою завдання допомогти менеджерам усвідомити мотиви, які найбільшою мірою визначають дії працівників організації. Це дає змогу менеджерам побудувати роботу так, щоб вона задовольняла потреби людей, які її виконують, а значить, найбільш ефективно стимулювала їхню поведінку.

Та хоча прихильники даної концепції внесли важливий вклад в розуміння мотивації та її факторів, вони не врахували багато обставин, що необхідні для пояснення її механізму, і в першу чергу – поведінкових аспектів, що супроводжують мотиваційний процес.  Тому в розвиток даних теорій з’явились і інші, які намагалися пояснити процес вибору людьми зразків поведінки, спрямованих на задоволення потреб.